Антологія - Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Створення антології літератури Львова вже давно на часі. Адже такої кількості книжок і часописів не видавали ніде в Україні, окрім Львова, ще із Середньовіччя. Вихованці західних університетів, такі як Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович та інші, жили у Львові й творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі. Давньою писемною українською мовою писали в XVI–XVII ст. Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький. Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон». Перший том антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані зі Львовом і Львівщиною. У виданні також представлені народні та літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.

Львівська антологія

Від давніх часів до початку XX сторіччя

І том

Передмова

Перлини літературної Львівщини

Якось так сталося, що Львів черговий раз пасе задніх, бо інші регіони України давно вже повидавали антології своєї літератури, і тільки література Львівщини перебувала в якихось нереалізованих планах і намірах. Принаймні проекти такої антології раз по раз вигулькували у різних списках і поданнях, та ніколи не були зреалізовані.

Але, з другого боку, антологія Львівщини – найважча для упорядкування і видання. Щоб представити її гідно у всьому розмаїтті, треба б не двох-трьох томів, а доброго десятка. Бо якщо порівняти кількість книжок і часописів, які видавалися у різні часи у Львові та Києві, то Львів буде на першому місці. В середні віки тут видавали літературу на кількох мовах, а в XIX ст., коли в російській Україні вийшов лише один україномовний часопис «Основа», який проіснував лише два роки, у Львові таких часописів було видано сотні. І вже у 1920 – 1930-х роках знову бачимо дозовану кількість совєтських періодичних видань і знову ж таки сотні львівських.

Відтак створювати антологію літератури Львова надзвичайно важко через те величезне розмаїття матеріалів, з яким доводиться працювати. А крім того, не все ще перекладено з літературної львівської спадщини, яка була творена латинською та польською мовою. Вихованці західних університетів Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович, Миколай Рей, Симон Симонід (Шимон Шимонович), Симон Пекалід, брати Зиморовичі – Бартоломей і Симон – усі вони творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі.

Давньою писемною українською мовою творили в XVI–XVII сторіччях викладачі школи при Успенській церкві – Лаврентій і Стефан Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький.

Наприкінці XV ст. у Львові з'явилися перші книгарні, а деякі заможні міщани укладали свої власні книгозбірні. Ба навіть перші друкарні були українські. Іван Федоров надрукував у 1573–1574 роках найстарішу книгу в Україні.

Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон», які увійшли в польську містерію Якуба Ґаватовича в 1619 р. Кирило Транквіліон-Ставровецький, який вчився у Львові, а згодом, у 1580-х роках, був викладачем грецької і старослов'янської мов у Львівській братській школі, писав давньоукраїнською мовою, наближеною до народної. У 1646 р. вийшла збірка його прозових і віршованих творів «Перло многоцінноє».

Завдяки великому подвижникові Іванові Левицькому, який уклав ґрунтовну бібліографію українських видань у Галичині, включно з детальним змістом кожного часопису, маємо змогу отримати повну картину літератури XIX ст. Але не вся ця література ще прочитана і досліджена.

Перший том цієї антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані із Львовом і Львівщиною. Представлені тут також народні казки, літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.

Юрій Винничук

Народні казки та легенди

Гнат Карпинський

Під псевдонімом Ігнатій з Никлович видав збірку «Казки» (Львів, 1861).

Переможець змії і дракона

Був один воячок, служив у цісаря кільканадцять літ, аж до старості. Відтак вислужився, іде геть в тім мундирі в дорогу. Зустрів його старець на дорозі:

– Воячку, воячку! Обдаріть мене чим.

– Старче Божий! Чим я тебе обдарую, коли я не маю нічого, хіба два крейцари простих.

Дав йому один крейцар.

Зустрів його старець знову на дорозі:

– Воячку, воячку! Обдаріть мене чим.

– Старче Божий! Чим я тебе обдарю, коли не маю чим, там мене старець зустрів, то дав йому один крейцар, на і тобі крейцар.

Зустрів його старець і третій раз на дорозі:

– Воячку, воячку! Обдаріть мене чим.

– Чим же тебе обдарю, були два старці, дав я їм два крейцари, тепер не маю нічого. – Урізав йому плаща кусень: – Візьміть, залатаєте сукенку свою.

Той старець взяв і пішов від нього геть. Прийшов воячок до такого міста, де люта змія людей поїдала. От його покликав король до себе і каже:

– Воячку! Іди на варту, як переночуєш в церкві, дам ти полумисок грошей.

А змія люта власне усю ту варту, котра коло церкви вартувала, і поїдала. От він ходить собі під церквою та й плаче, приходить до нього старець, питає:

– Чого ти, воячку, плачеш?

Повідає:

– Виправив мене монарх на варту, а мені буде тутки смерть.

– Стань собі наліво коло дверей коло церкви, не бійся, нічого тобі не буде.

Прийшло опівночі, такий грім у церкві, що церква завалює, стала змія шукати вечерю, не може найти, з великим вогнем стала по церкві літати, шукати, не може ніде найти. Вибила дванадцята година, вона собою вдарила у труну і зникла. Питає на другий день монарх:

– Чи жиє він?

Повіли монарху, же жиє, а він ся дуже втішив. Так же і на другу ніч король обіцяв хлопцеві тацю грошей. А воячок став собі знову коло церкви і плаче, тяжко тую ніч перебути. Приходить до нього старець та питає:

– Чого ти плачеш?

– Тамтої ночі не згинув, тепер певно згину.

– Не бійся нічого, стань наліво.

І тої ночі змія знову шукала, сипала огнем всюди, не могла найти, вдарила у труну і згибла. Ще і на третю ніч послав його монарх, обіцяв йому три полумиски грошей. Як вийшов до церкви, став та й плаче, та повідає до старця:

– Така і така річ, тепер певно згибну.

– Стань собі за святого Николая, змія буде дуже люта, побіжить поза церкву дивитися, а ти тоді заляж на її місце в труні.

Так він і зробив, і от, коли змія вернулася та схотіла лягти у труну, аж бачить, а в тотій труні вояк горілиць лежить. Вона йому каже:

– Устань!

А він не встає. Кричить:

– Зараз встань!

Не встає. І третій раз закричала, а він не